"Дивовижна доля цієї книги, – писав у передмові до одного з видань "Кобзаря" український письменник Олесь Гончар. – Поезії, що входять до неї, складались на тернистих дорогах поетового життя, писались то в мандрах, то в казематах, мережились при світлі білих ночей Півночі і в пісках закаспійських пустель, під самотнім сонцем вигнання. Хоча більшість поезій написані поза межами рідного краю, наскрізь струменить у них світлий образ Дніпра, мріє синя далеч українських степів. На випадкових аркушах паперу та в захалявних книжечках поетова рука прихапцем, покрадьки записувала рядки, що стануть дорогими для цілого народу, донесуть до нього крізь усі перепони віщі і вічні слова".

 

Тож невипадково з нагоди 198-ї річниці від дня народження Т. Г. Шевченка в історичному музеї Корсунь-Шевченківського державного історико-культурного заповідника за участю учнівської молоді проведена літературна година "Читаємо "Кобзар".

 

 

На цьому заході вчителька української мови і літератури Корсунь-Шевченківської загальноосвітньої школи № 1 Т. Л. Бондаренко розповіла про перший Шевченків "Кобзар", виданий у 1840 р., молодший науковий співробітник Заповідника О. В. Ясенова – про подальшу долю "Кобзаря". Зокрема, остання наголосила на тому, що "Кобзар" Т. Г. Шевченка формувався поступово, рік за роком, формувало його поетове життя, від дитинства до останнього подиху. Учні Корсунь-Шевченківської загальноосвітньої школи № 1 прочитали вірші Т. Г. Шевченка: "Мені тринадцятий минало…", "І виріс я на чужині…", "І золотої й дорогої…", "Як умру, то поховайте…".

 

Поезія Тараса Григоровича Шевченка надзвичайно мелодійна. Багато його творів покладені на музику, зокрема, і уродженцем села Квітки, що на Корсунщині, відомим українським композитором Кирилом Григоровичем Стеценком.

 

 

Захід відбувався в експозиційній залі, значна частина якої присвячена Т. Г. Шевченку, тому його учасники не могли оминути тему "Т.Г. Шевченко і Корсунщина".

 

Тарас Григорович Шевченко неодноразово бував на Корсунщині. Уперше – ще в дитинстві у с. Стеблеві, коли в 1926 р. шукав собі дяка, в якого міг би навчитись малювати. У 1829 р. – у м. Корсуні, коли під час поїздки до м. Києва в містечку зупинявся поміщик П. В. Енгельгард, у якого п’ятнадцятирічний Тарас був "козачком". У 1843 р. під час першої подорожі в Україну – у с. Шендерівці. У 1859 р. під час третьої подорожі в Україну Тарас Григорович побував у м. Корсуні та декількох селах нинішнього Корсунь-Шевченківського району, де зустрічався з учасниками та очевидцями селянського повстання "Київська козаччина", про події якого сьогодні розповідає одна з діорам в історичному музеї.

 

Останні відвідини м. Корсуня Т. Г. Шевченком були найдовшими. З 28 червня по 12 липня 1859 р. він жив у свого троюрідного брата та свояка Шевченка В. Г., який працював помічником управителя маєтку найяснішого князя П. П. Лопухіна. За спогадами Варфоломія Григоровича, Тарас Григорович багато малював у Корсунському парку: "Здається, не залишив він ні одного куточка в саду, щоб не замалювати його у свій альбом". Збереглося кілька малюнків, виконаних Т. Г. Шевченком у м. Корсуні. На малюнку "В Корсуні" навіть можна побачити власноручний напис Тараса Григоровича. В експозиції представлені копії малюнків.

 

 

Усе свідоме життя Т. Г. Шевченко мріяв про власний дім, у якому б він жив спокійно і щасливо. З проханням знайти ділянку землі над Дніпром для майбутнього будинку він звернувся до Варфоломія Григоровича Шевченка. Як згадував останній: "Незабаром і знайшли таке місце, і справді чудове! Над самісіньким Дніпром, з невеличким ліском." Мрія про власний дім відображена і в поезії Тараса Григоровича, зокрема, у вірші "Не молилася за мене…", який був прочитаний на заході.

 

Їдучи до Корсуня, поет мріяв влаштувати і своє особисте життя. Він просив Варфоломія Григоровича знайти йому не тільки місце для оселі, а й дівчину, з якою згодом він міг би одружитися: "… щоб була доконче українка, проста, не панського роду, сирота й наймичка". Саме таку дівчину він побачив у Варфоломієвій хаті – була то 18-річна покоївка управителя Харитина Довгополенко, дочка кріпака з села Саморідня. Під впливом цього швидкоплинного кохання поет написав кілька віршів. (Вірш "Дівча любе, чорноброве…" також був прочитаний на літературній годині).

 

Але повернімося думками до сьогодення. На завершення зустрічі в Корсунь-Шевченківському державному історико-культурному заповіднику заступник директора з наукової роботи Л. Г. Овсієнко розповіла про колекцію "Кобзарів" Заповідника. Найстаріший "Кобзар" датується 1899 р. Є у збірці Заповідника "Кобзарі" 1907 р., 1930-х рр., 1943 р. видання. Найбільше книг, виданих у другій половині ХХ ст. та на початку ХХІ ст. Частина "Кобзарів" придбані Заповідником, інші – подаровані. Так, "Кобзар", виданий у 1986 р. в Торонто, подарувала Заповіднику уродженка Корсунщини, яка мешкає в Канаді. Особливо учнів зацікавив "Кобзар", пробитий кулею, з яким уродженець с. Драбівки, що на Корсунщині, М. Г. Савченко пройшов фронтовими дорогами Великої Вітчизняної війни 1941 – 1945 рр.

 

Окрім "Кобзарів" українською мовою, у колекції Заповідника – видання поетичних творів Т. Г. Шевченка у перекладах на вірменську, грецьку, грузинську, естонську, казахську, киргизьку, литовську, мордовську, осетинську, японську мови.

 

"Кобзар" Т.Г. Шевченка – книга багатогранна. На літературній годині її учасники мали змогу доторкнулись лише до деяких її граней. "Кобзар" – це поезія вічна і невмируща своєю правдою і красою слова. Читаймо цю книгу вічну, невичерпну!