Ювілейна виставка живопису черкаського художника Максима Гладька 29 січня відкрилася в Черкаському художньому музеї. На теренах сучасного мистецького ландшафту Максим Гладько є одним із небагатьох, хто обстоює життєздатність реалістичної живописної школи. 

 

Індивідуальний, самобутній стиль митця завдячує двом чинникам – академічній російській, точніше, пензенській школі з її сріблясто-вохристим колоритом і українському малярству, якому притаманні підвищена декоративність та інтенсивність кольору.

 

Народився М. Гладько в м. Пензі (Росія) в 1963 році. Закінчив педагогічно-живописне відділення Пензенського художнього училища ім. К. А. Савицького. З 1987 року живе і працює в Черкасах, викладає рисунок на відділенні графічного дизайну Черкаського державного бізнес-коледжу. Член Спілки дизайнерів України (2003 р.), з 2010 року – член НСХУ. Працює в галузі живопису та декоративно-ужиткового мистецтва.

 

У творчому арсеналі художника – персональні презентації в Черкаському художньому музеї та Шевченківському національному заповіднику (м. Канів), участь у всеукраїнських та обласних виставках. Наразі п’ята Ця персональна презентація в обласному художньому музеї вже має статус ювілейної: крім того, що вона вже п’ята в творчому доробку майстра, нещодавно М. Гладько відсвяткував й особистий ювілей – 50-річчя. Експозиція знайомить із різножанровими уподобаннями митця – портрет, пейзаж, натюрморт, ню. Виставка, певною мірою, ретроспективна, час створення робіт пролонгований з 2006 до 2012 року.

 

 

Справжній художник не може бути байдужим до краси довкілля, і автор виставки – не виключення. Розмаїта географія його краєвидів – дніпровські етюди, пейзажі Канева, Корсуня, Седнева, кримські мотиви.

 

Він досконалий рисувальник і вдумливий живописець, наділений рідкісним талантом «бачити небачене» для буденного ока, знаходити красу у звичних речах, обходячи псевдосимволіку та показну вишуканість. У пейзажах Максима Гладька немає етюдно випадкового або ж ескізно недодуманого. Художник уміє для певного настрою природи знайти відповідне освітлення та колористичний лад. Так, у його творчості врівноважена колірна гама характерна для ліричних краєвидів, а динамічна, декоративно-підсилена – для мотивів романтично-піднесених.

 

Осібно вирізняються кримські пейзажі – Коктебель, Новий Світ, який Максиміліан Волошин порівнював зі звивистою внутрішністю мушлі. Крим, потужне джерело натхнення, став для художника сильним естетичним та емоційним поштовхом. Невеликі за розміром полотна створюють відчуття простору, монументальності, свободи, глибини та позачасовості. Пишучи марини, митець добре збагнув своєрідність морської стихії, вільний ритм руху хвиль, заломні сонячні промені, кольорові світлові рефлексії на воді.

 

Характерною ознакою деяких пейзажів стає лаконізм у поєднанні з кольоровою насиченістю. Зменшення натуралізму й деталізації, натомість збільшення декоративної складової у відтворенні предметного світу природи допомагає усвідомити можливості кольору, піднести живописну культуру реалістичного мистецтва.

 

Натюрморти Максима Гладька – предмет окремої розмови. Наповнені внутрішнім теплом та ностальгійною замріяністю, вони дарують глядачеві художній простір романтичного реалізму.

 

Художник із вишуканим смаком та стереоскопічним оком живописця точно віднаходить тонально виважені акорди найтонших відтінків розмаїтих кольорів, поєднуючи їх у довершену цілісну гармонію. Тонке відчуття натури, щире замилування нею, прозорість та легкість зображень, безпосередньо живописне виявлення почуттів та вражень від навколишнього середовища – домінантні риси його квіткових дивертисментів.

 

Деяким натюрмортам властива перевага народності: вони у символічній формі транслюють м’яку енергію серця української культури, елегійність, камерність – на противагу агресивній енергії відчуженого практицизму. Вводячи в натюрморти автентичні предмети та етнографічні артефакти, художник наголошує на справжності рукотворної речі порівняно з машинним стандартизованим виробництвом.

 

Максим Гладько не боїться бути схожим на своїх попередників, справедливо вважаючи, що художнику завжди є про що сказати, коли він щирий. Його творчість – це динамічна структура, у якій опора на традицію поєднується з новітньою художньою стилістикою та виражальною мовою, що поступово виходять на авангардні позиції.