Василько Василь Степанович (справжнє прізвище та ім’я — Міляєв Василь Степанович; 18.01.1893, Черкаська обл. — 11.08.1972, м. Одеса) — режисер, актор і педагог, театрознавець, народний артист СРСР.
Театр захопив Василя Василька з першої побаченої вистави. Сільському
хлопчині, на той час київському гімназисту, поталанило пізнавати велике
мистецтво у стаціонарному українському театрі М. Садовського. Надаючи
послуги фотографа, він був свідком народження вистав за участю корифеїв
української сцени. Влітку 1912 р. отримав свою першу роль в комедії
«Сватання на Гончарівці», режисер якої Ф. Левицький став театральним
хрещеним батьком дебютанта. Поєднуючи навчання на історико-філологічному факультеті Київського університету (1913—1915) і сценічну діяльність, юнак все частіше з’являвся на лицедійському кону.
У 1915 р. молодий актор перейшов до «Товариства українських артистів
за участю М. К. Заньковецької та П. К. Саксаганського під орудою
І. О. Мар’яненка», де почав виступати під псевдонімом Василько.
Надзвичайно спостережлива людина, він увібрав у себе артистичність
М. Садовського, натхненне перевтілення М. Заньковецької
та гострохарактерну комедійність П. Саксаганського. Кожну мить,
проведену поряд з великими митцями, В. Василько називав священною.
Вихований на традиціях реалістичного народного театру, митець все ж
прагнув до нових сценічних образів та експериментів. Доля подарувала
йому зустріч з фундатором модерного українського театру Л. Курбасом,
який відіграв визначальну роль у формуванні режисерської майстерності
В. Василька. З колективами «Молодого театру» та театру «Березіль»
(1918—26) пов’язані кращі ролі, перші режисерські спроби. Разом
з Л. Курбасом він брав участь у постановці вистави за Т. Шевченком
«Гайдамаки» — його першої режисерської любові.
Успіх В. Васильку принесла втілена ним на сцені театру «Березіль»
вистава М. Старицького «За двома зайцями» (1925). Він став одним
з найпопулярніших режисерів України, роботи якого відзначалися яскравою
театральною формою. Його запрошують художнім керівником до новостворених
українських театрів в Одесі, Харкові, Донецьку, Чернівцях. Так,
у Харківському Червонозаводському театрі В. Василько здійснив постановку
комедії-феєрії І. Кочерги «Марко в пеклі» (1929), яка мала
великий успіх. У Чернівецькому театрі режисер уперше здійснив
інсценізацію творів О. Кобилянської «Земля» та «У неділю рано зілля
копала…» (1955), які обійшли мало не всі театри України, були поставлені
у США та Канаді.
Автор праць: «Любов Павлівна Ліницька» (1957), «В. Ф. Левицький»
(1958), «Микола Садовський та його театр» (1962), «Фрагменти режисури»
(1967), «Театру віддане життя» (1984), «Інсценізація» (1987)
та ін. Він — один із засновників Державного музею театрального,
музичного та кіномистецтва України.
Щедрий на талант, В. Василько залюбки передавав свій досвід учням.
В його особі новітній український театр мав, після Леся Курбаса,
найяскравішого режисера-педагога.
