Завжди цікаво спостерігати, як образи книжкових героїв, що раніше існували тільки у твої уяві, починають набувати зримих рис і втілюються живими людьми. Особливо, коли йдеться про книгу твого дитинства і коли улюблених персонажів грають... діти. Можливість спостерігати, як оживають дійові особи казки Василя Симоненка «Цар Плаксій і Лоскотон», 21 січня мали й читачі обласної бібліотеки для дітей – спеціально для них до 80-річчя з дня народження поета актори літературного театру «Задзеркалля», що працює в бібліотеці, підготували прекрасну виставу. На півгодини потрапити до казкової країни Сльозолий була нагода в учнів 3-Б, 4-А та 4-Б класів Першої міської гімназії.  

Вистава була своєрідним художнім ядром літературного свята «А світ який – мереживо казкове», яке для малечі провели працівники відділу обслуговування дітей дошкільного віку та учнів 1 – 4 класів. Пригодам сімейства Плаксіїв передувала розповідь про дитячі роки й творчість Василя Андрійовича. А видавець Юлія Чабаненко представила нову книгу свого видавництва – збірку творів Василя Симоненка «Казки».

Сама вистава – справжня феєрія яскравих образів і концентрований заряд відмінного настрою. Режисер і художній керівник «Задзеркалля» Олександр Бондаренко продемонстрував вдале рішення подачі авторського тексту. Власне, усю казку словами класика зі сцени оповідали три веселі дівчинки в образах таких собі народних скоморохів. А от сама дія відбувалася майже без слів: веселун-Лоскотон тікав від свого переслідувача – капітана Макаки – просто між рядами в залі, шукаючи порятунку й підтримки в глядачів під їхній дружний сміх; цар Плаксій поважно походжав тут-таки, час від часу роздуваючи щоки й виголошуючи черговий царський указ; усі перегони й, так би мовити екшн супроводжувала кумедна хвацька музика.

Шкода тільки, що весілля незрівнянної Нудоти та войовничого Макаки ми так і не побачили – про цю подію можна було дізнатися від незмінних оповідачок. Зате царя Плаксія залоскотали просто на очах у захоплених глядачів. А добрий дядько Лоскотон по тому вирушив далі – нести вже іншим дітям веселощі й радість «в розмальованій торбині, в пальцях лагідних своїх».