Творчість Данила Нарбута, як у часи його життя, так і тепер, коли його не стало, лишається явищем своєрідним та самобутнім, вкоріненим повністю в національну традицію. «Квіти України» – серія робіт останнього періоду життя художника, яку Черкаський обласний художній музей презентував 22 січня до дня народження, на знак вшанування пам’яті Народного художника України, Лауреата Державної премії імені Т. Г. Шевченка і просто Діда, як любили його називати найближчі друзі, родичі, колеги.

 

У «Квітах» зображені не лише квіткові композиції, такі, як «Мальви», «Півники», «Нагідки», а виділяється і певний узагальнений образ, що пояснюється самим Данилом: «…це не просто квіти. Квіткою може бути дівчина, жінка і також може бути квіткою солдат…». Лейтмотивом образного змісту виступає все те набуте українським народом, що ідентифікує його впродовж віків: міфи, звичаї, вірування, обряди, які втілювалися в предметно-побутовому призначенні та окреслили нашу історію та культуру. Так, у «Львів. Гладіолуси» Данило Нарбут зображує стареньку жінку, що продає квіти. І тут відразу подані підказки-тлумачення – фон, як фрагмент архітектури, що своїми рельєфами нагадує скульптурне оздоблення львівських каплиць, і властива старим містам бруківка. А гладіолуси стоять у керамічних виробах, що відповідають саме цій етнографічній території. «Айстри. Київщина» – образ більш символічний, зображення ночі, у якому переважає синій колір, що є кольором символізму. І в цій ночі серед квітучих айстр – образ молодої дівчини-русинки у відповідному вбранні та прикрасах. Доречною деталлю й водночас символом є ідол, що містично вимальвується в темряві. Певний ефект видіння, марева. Київщина як концентрована точка дохристиянського минулого. Те, що квітка – не лише жінка, Нарбут показує у «Легінь. Карпати» – гарний парубок серед польових квітів, на фоні карпатських гір та полонин. Художник детально виписує своєрідний національний чоловічий одяг. Та як цікаво трактує Данило Нарбут сюжет «Квітів» у картині «Татарник»! У простій, як завжди, гумористичній вимові, монголо-татарського воїна він зобразив в обрамленні будяків, того виду рослин, від якого селянин споконвіку звільнює землю, дбаючи про неї.

 

У серії «Квіти України» можна виділити два типи образів – молоді жінки та старенькі люди. Якщо у першому випадку – це утвердження життя, буяння молодості: «Маки», «Поділля. Мальви», «Куль-Баба. Весна», то у другому – концентрація життєвої мудрості: «Мати», «Баба Люська», «Дід Корній».

 

Чому автор обирає саме квітку? Певно, тому що квітка – завжди була і залишається знаком краси. Тим більше, у кожній селянській хаті вона набувала магічно-символічного значення і постійно прикрашала її побут. Квітку можна ототожнити із сонцем. А сонце – це життя й світло. І в Данила Нарбута вся творчість дає заряд життєлюбства, сповнена внутрішнього вогню, що завжди захоплює дух глядача.

 

Художник свої образи ідеалізує та романтизує, але водночас вони прості й доступні розумінню. У серії «Квіти України» переважає позачасова цілісність напівреального, напівфантастичного мотиву. У творах сконцентрована вікова народна мудрість, відсторонена від суєти. Вона передає вічні життєві цінності, своєрідне світобачення Художника.