Концерт Черкаського симфонічного оркестру публіка завжди очікує з великим нетерпінням і цілком виправданим передчуттям неповторного задоволення від шедеврів класичної музики. Це й зрозуміло: тепер щоконцерту можна насолоджуватися такими «смачними» мелодійністю й тембровим колоритом цілої групи дерев’яних і мідних духових та ударних інструментів, яких не можна було почути в концертах камерного оркестру. Найбільші сподівання були виправдані 15 листопада на черговому концерті, який пройшов у стінах Черкаської обласної філармонії.

 

Тепер і звичні струнні звучать по-новому – часом фоново, місцями суто акомпанійно. Адже звикнувши до хорошого, сприймаєш його, як саме собою зрозуміле. Хоча, звісно, струнна група інструментів є провідною в оркестрі, надто важливою, і сьогодні має значно кращі умови для демонстрації своїх широких можливостей.

 

Цього разу художній керівник оркестру, заслужений діяч мистецтв України Олександр Дяченко вирішив представити черкащанам незмірно багаті симфонічні особливості музики одного з найавторитетніших радянських композиторів, вірменина, з відповідним колоритом національної музики, Арама Хачатуряна. І результат показав всю виграшність такого задуму.

 

Усе почалося з ре-мінорного концерту з трьох частин для скрипки з оркестром. Соло на скрипці виконував давно знаний далеко за межами Черкас віртуоз-концертмейстер перших скрипок оркестру Геннадій Кабін. У першій частині концерту новою гранню симфонізму для слухачів став, зокрема, виразний акомпанемент струнних – особливо від віолончелей і контрабасів. І, власне, хачатурянівська специфічна симфонічна мелодійність – якась навіть абстрактно-асиметрична...

 

А якою «родзинкою» твору була сольна партія чотирьох альтів зі щипковим акомпанементом віолончелей і контрабасів у другій частині! Хіба ми таке чули раніше?! Як і соло скрипки під акомпанемент гобоя й трьох валторн із тендітним піано скрипок... До таких великих симфонічних полотен, як цей концерт, теж, на щастя, тепер маємо звикати.

 

Сильне враження справляє тонке відчування О. Дяченком-диригентом всіх нюансів багатошарової тканини симфонічного твору. Настільки це диригування є затратним для художнього керівника оркестру, не тільки емоційно й психологічно, а й фізично, що сорочку, після концерту доводиться ледь не викручувати – вибачте за постконцертні немузичні деталі. О. Дяченко не просто «пропускає» через своє єство твір в усіх його деталях. Він виконує його разом з оркестрантами, ніби нанизуючи на «стрижень» своєї душі всі оркестрові партії – одна за одною. Це Якість – саме з великої букви. Якість професійності й небайдужості.

 

Можна продовжувати й продовжувати про багатогранну мозаїчність типів симфонізму в цьому скрипічному концерті. Про акомпанемент солістові фаготів, валторн, рояля, який замінив ще не присутню в оркестрі дорогу арфу, і таке інше. Але довгі-довгі овації слухачів і багато квітів солістові й диригенту після закінчення виконання твору є й без того достатньо красномовними.

 

Балет «Спартак» – певна вершина балетної творчості А. Хачатуряна. А адажіо Спартака й Фрігії з цього балету є однією з найкращих пісень кохання в балетній музиці. І черкащани тепер, маючи симфонічний оркестр, можуть чути цю музичну оду коханню. А яка довга, безперервна серія звучання літавр! Який яскравий, новий для нас штрих симфонічної поліфонії! Знову довгі овації й квіти.

 

На черзі – варіації Егіни й вакханалія з того самого балету. Тут вражає, зокрема, багатозвуччя ксилофона й трикутника – ударних інструментів. Цю хачатурянівську музику не сплутаєш з жодною іншою. А які гучні, повнокровні, саме симфонічні акорди всього оркестру наприкінці фрагменту – не перестаєш все більше захоплюватися й симфонізмом, і оркестром, і балетною музикою А. Хачатуряна – вибором О. Дяченка для черкащан.

 

Далі були фрагменти з балету «Гаяне». Колискова Гаяне з ніжним соло гобоя й «підтримкою» кларнета й флейти. Потім «Лезгінка» з неймовірним для незвиклого до симфонічної музики вуха, поєднанням гри флейти-пікколо з гобоями й кларнетами під рокіт малого барабана.

 

Дійшла черга й до справжнього шлягера багатьох десятиліть – «Танцю із шаблями», написаного автором за один день у 1942 році, зі знайомими за численними колись теле- й радіотрансляціями акцентами тромбону.

 

Фінальною окрасою концерту, звичайно, був «Гопак» із балету «Гаяне». Здавалося б, хтозна скільки разів чули ми мелодію цього танцю. Але ж не від симфонічного оркестру! А від народних інструментів. А це, як кажуть в Одесі, дві великі різниці. Чого варте лише соло труб з «допомогою» тромбонів і валторн та «підхопленням» від усього оркестру...

 

Спільний глядацький захват підтвердив зі сцени після закінчення концерту й голова обласного фонду культури Анатолій Волошин, цілком слушно зазначивши, що Черкаський симфонічний є найкращою «візитівкою» області. Також А. Волошин зачитав вітальний лист-послання оркестрові та його художньому керівникові від радника Президента України, голови Українського фонду культури, видатного українського поета Бориса Олійника. Чим може відповісти оркестр? Звісно грою на «біс». Так, уже після офіційного закінчення пролунав вальс до драми М. Лермонтова «Маскарад».

 

Чекати свіжих вражень від гри оркестру лишилося недовго – наступне побачення з ним відбудеться вже 11 грудня.