Веселе свято «Андріївські вечорниці» або, як у народі кажуть, «Коляда» зі сміхом та жартами прокотилося селами Шполянського району. Та з найбільшим розмахом воно пройшло в місті.

 

Напередодні свята працівники Шполянського районного Будинку культури методист фольклорного жанру Інна Вовк разом з художнім керівником Анатолієм Міцкевичем розробили сценарій проведення свята вечорниць, провели семінар для клубних працівників за цією тематикою. Цього року кожен клубний заклад, разом із працівниками бібліотек, організував андріївські вечорниці для молоді, де були задіяні фольклорні колективи та троїсті музики, активісти художньої самодіяльності, аматори декоративно-ужиткового мистецтва села. Організатори свята співпрацювали з місцевими школами, сільськими радами.

 

 

Завчасно спечена Калита, прикрашена калиною, символізувала Сонце і достаток. Обов’язкові персонажі – хазяйка вечорниць, до якої завітали дівчата та хлопці – премовлялися між собою та сипали жартами і сміхом (дівчата кепкували над хлопцями та навпаки). Проводилося свято в клубних закладах, у школах, на молодіжних дискотеках. Ведучі запрошували учасників дійства до цікавих жартівливих танців та конкурсів із застосуванням кочерги та коцюби. І звичайно ж, не обійшлось без символічного кусання калити, яке пророкувало молодим та незаміжнім обов’язково скуштувати незабаром щасливе подружнє життя.

 

 

Цікаво та змістовно проведено свято «Калити» в районному краєзнавчому музеї. За сценарієм, який розробила методист районного Будинку культури Інна Вовк. На андріївські вечорниці були запрошені учні шполянської школи № 1, дитячий ансамбль народних інструментів та вокальний ансамбль Будинку школяра, бандурист Олександр Скляр, учасники дитячого етнографічного колективу «Щедрість» Матусівського сільського Будинку культури. Традиційно це свято було організовано в Кримках, Сигнаївці, Мар’янівці, Матусові, міському Будинку культури.

 

Веселий сміх, жарти, ворожіння та стародавня пісня повертали глядачів у минуле, нагадуючи, що народні свята не забулися і не загубилися, а навпаки, шануються. Адже поки в пам’яті житимуть звичаї наших праотців, доти існуватиме український народ.