Під терпкі й пристрасні мотиви аргентинського танго та збуджене перешіптування в залі почався 10 листопада в кінопалаці "Салют" феєричний та незабутній Фестиваль аргентинського кіно. Завдяки зусиллям управління культури Черкаської облдержадміністрації та підтримці Посольства Аргентинської Республіки в Україні та зокрема Послу Лілі Ролдан Васкес де Муан, черкаські кінолюби змогли оцінити найкращі зразки аргентинського кінематографу – художні фільми "Секрет у його очах" ("El secreto de sus ojos") та "Дев’ять королев" ("Nueve reinas"), а також мультиплікаційний фільм для дітей "Пригоди маленького вождя" ("Patoruzito: la gran aventura").

 

Український глядач, на жаль, ще не дуже близько знайомий з аргентинським кіномистецтвом. А даремно... Адже на світовій кіносцені твори цієї південноамериканської країни цінуються достатньо високо. Кіно Аргентини має давню традицію, що сягає часів кінця ХІХ століття, і відіграє вагому роль в культурі республіки вже понад 100 років. Високий професіоналізм та безперечний талант численних акторів і режисерів дозволив зробити аргентинський кінематограф одним із найавторитетніших та найякісніших культурних продуктів в іспаномовному світі.

 

 

Перше кінематографічне обладнання з’явилося в Аргентині у 1897 році – його привезли з Парижа. Це, власне, і стало початком розвитку аргентинської кіноіндустрії. У наступному столітті Аргентина бачила багато важливих кіноподій, у тому числі виробництво першої у світі повнометражної анімації у 1917 році. Режисером її була Квіріно Крістіані, яка, до речі, також стала першою жінкою-режисером у Латинській Америці. Фільми того періоду містили елементи "магічного реалізму" і мали відчутний національний культурний колорит аж до 1970-х років. А в 1950-х перший аргентинський фільм потрапив на міжнародний кінофестиваль і здобув міжнародне визнання. Після цього, у зв’язку із різними економічними та політичними чинниками, один за одним слідували періоди розквіту та затишшя.

 

Особливою віхою варто вважати появу так званого "третього кінематографу", який пізніше став наріжним каменем у заснуванні однойменного напрямку у світовому кіномистецтві. Уперше сам термін застосували у 1969 році аргентинські кінопродюсери Фернандо Соланас та Октавіо Хетіно в інтерв’ю журналу "Кубінське кіно". Проголосивши своїм головним завданням створення "мистецтва, яке бореться", здатного перетворити пасивного глядача на активного учасника політичного життя, а також розробку нової кіномови, відмінної від голлівудських стандартів і від європейського авторського кіно, Соланас та Хетіно випустили документальний кінотриптих "Час вогнів". Представлений на фестивалі в Пезаро у 1968 році, він завоював першу премію і вразив інтелектуальні кола Європи своєю близькістю атмосфері молодіжних протестів.

 

Утім, аргентинський кінематограф славиться не тільки своєю історією – і сьогодні його найкращі твори продовжують хвилювати серця незвичних до подібної "екзотики" глядачів Європи та Північної Америки. Його шедеври "Теплі обійми", "Рим", "Втеча", "Аура", зняті вже у 2000-х роках, здобули багато міжнародних премій та всесвітнє визнання.

 

 

Черкаські глядачі мали змогу побачити два високохудожні аргентинські фільми, відомі по обидва боки океану. Аналізувати запропонований анімаційний фільм, звісно, не будемо – на це мають право тільки його істинні поціновувачі – діти. А от приділити кілька теплих слів насправді прекрасним кінофільмам, як то кажуть, сам Бог велів!

 

У перший день фестивалю – 10 листопада – кінолюбителів дивував, часом шокував, а інколи викликав у них сльози й іронічну посмішку володар премії "Оскар" у 2010 році в номінації "Найкращий фільм іноземною мовою" "Секрет у його очах". Складна психологічна драма, щедро здобрена любовними переживаннями, щемливим почуттям ностальгії й легкими політичними натяками, надовго запам’ятається всім, кому пощастило її побачити. Режисер смакує великі плани, особливим чином підкреслює естетику зазвичай далеких від краси явищ – смерті, фізичної боротьби, морального страждання, старіння. Масштаби помсти одного з персонажів розповіді лякають і змушують замислитися. А нерішучість головного героя в любовних стосунках, а подеколи і в професійній діяльності, може роздратувати, а може викликати співчуття й навіть сум.

 

 

Другий (і заключний) день – 11 листопада – відзначився демонстрацією кардинально протилежного за настроєм, світосприйняттям та загальною стилістикою фільму "Дев’ять королев". Прикметна, хоч і дещо важкувата замальовка з життя аргентинських шахраїв, одержимих двома ідеями: 1) швидко збагатитися; 2) надурити один одного. Тут діють два принципово різні, дуже випукло й детально промальовані характери: такий собі "битий вовк", здатний обманювати навіть найближчих родичів, та "юнак блідий із палаючим поглядом", який віддає своєму нелегальному ремеслу забагато душі й нервів. Утім, на ділі вовк виявляється не таким уже й "битим", до того ж, нездатним працювати без сторонньої допомоги, а одержимий питаннями честі – гідності хлопчак – не таким уже й наївним (навіть геть не наївним – та не будемо розкривати усіх карт)...

 

 

Обидва фільми не претендують на високочолість (а то й відверте занудство) артхаусного продукту. Тим не менш, вони зовсім не схожі на розважальну "жуйку". З головними своїми функціями фестиваль однозначно впорався – черкаські кіномани змогли оцінити принципово відмінну від усього нам звичного якість аргентинських кінотворінь. І, що важливо, викликав непідробний духовний голод. За такими незвичними, багатими на внутрішній зміст та чудову акторську гру, НАСПРАВДІ ХУДОЖНІМИ фільмами.