Ось і минуло останнє зі свят різдвяно-новорічного циклу – Хрещення Господнє, або Йордана (як назвали його в народі), а разом із ним закінчився місяць традиційних зимових розваг, ворожінь, ушанувань. Як завжди, коли святкування доходить кінця, залишаються почуття порожнечі й водночас умиротворення. Цього року такі почуття особливо гострі, адже урочистості на честь Водохреща, що відбулися у с. Мельниках Чорнобаївського району 19 січня, у 2011 були не просто пишними та масштабними, а і напрочуд душевними.

Сьогодні звичаї народу нерідко перекручують, а то й забувають, тому так важливо, що в день великого християнського свята релігійні обряди та національні традиції відтворили так точно. Та й Мельники були обрані невипадково. Село має довгу й славну історію. Воно виникло в XVII ст. як козацьке, з 1663 року було у складі Іркліївської сотні Переяславського полку. А наприкінці XVIII ст. Мельники навіть стали волосним центром.

Урочистості почалися літургією в Мельниківській Святовознесенській церкві. А після закінчення служби духовенство та почесні гості на чолі з головою облдержадміністрації С. Б. Тулубом та головою обласної ради В. П. Черняком хресною ходою вирушили до берега місцевого озера, де вже було облаштовано містечко майстрів та сценічний майданчик, а традиційний крижаний хрест чекав на купальщиків біля ополонки.

Над мельниківським озером у цей день витав дух загального єднання. Водохреща – унікальне свято, в якому злилися ідеї особистого таїнства та колективної підтримки. Це таїнство воскресіння з Христом через співучасть у Його смерті, повстання з Ним і в Ньому до нового й вічного життя. Кожного року на свято Водохреща купання в ополонці допомагає причаститися першого символічного значення, відтворити далекий обряд хрещення, випробувати себе й силу своєї віри.

Проте не лише обрядом купання в ополонці запам’ятається жителям Черкащини 19 січня 2011 року. Поруч з озером лунали святкові народні пісні у виконанні щедрувальних груп фольклорних колективів Іркліївського, Лящівського, Ревбинського, Лихолітського та Канівецького сільських будинків культури. А трохи далі розташувалася виставка виробів народних умільців із с. Мельників, с. Крутьків, с. Придніпровського, с. Ревбинців, с. Лихоліть, с. Канівців, с. Іркліїва, с. Франківки, с. Богодухівки, с. Васютинців, смт. Чорнобая та із Чехівської школи-інтерната. Око й серце радували найрізноманітніші предмети, що їх нечасто побачиш в індустріалізованому місті. З полотен, вишитих хрестиком, на сучасних українців дивився Козар, образи християнських святих, герої античних сюжетів і слов’янських казок, козацького епосу. Поруч розмістилися вирізьблені з дерева екзотичні тварини, герої українських билин, Діва Марія. Із-за обладнаних згідно з канонами та прикрашених розмальованими глеками тинів визирали несподівані в похмурий зимовий день яскраві соняхи та зроблені з гарбузів фігури давніх українців, вбрані в національний одяг. На столах, застелених численними рушниками, красувалися мініатюрні деревця з бісеру. І все це – лише мала частка представлених у стилізованому містечку експонатів.

Та жодні гостини, особливо святкові, ніколи не обійдуться без щедрого частування. І мельниківці, а разом з ними й представники багатьох територіальних громад Чорнобаївщини, як гостинні господарі, відкрили столи достатку, на яких, наче на казковому бенкеті, чого тільки не було. І вареники з капустою, і гречані пампушки, і гаряча каша, і млинці, що їх пекли просто на свіжому повітрі, і м’ясні крученики. От хіба тільки мед по вусах не тік, і то лиш тому, що місце цього напою посіли інші, не менш розкішні, питва...

Ось так, серед веселого гамору, ароматів гарячих страв та диму від багаття, з козацькими розвагами, як у справжній великій українській родині, попрощалися жителі Черкащини з улюбленими новорічними святами.


                                                                                                         Сусанна Хаустова