Мандруючи Черкащиною, допитливий турист щоразу переконується у тому, що наш край є дійсно унікальним і неповторним. Свідченням тому – Маньківщина – один із найвіддаленіших від обласного центру районів.

Русалівка

Подорожуючи Маньківським районом, ми ловили себе на думці, що нас оточує досить незвична для нашого регіону природа. А коли поспілкувались із місцевими краєзнавцями Петром Качалабою та Юрієм Дудником, дізнались багато цікавого.

 Отже, за науковими гіпотезами, у лагуні річки Гірський Тікич, до території села Русалівка, приблизно 100-102 тисячі років тому дійшла межа просування найбільшого заледеніння планети. Завдяки тому, що у ті далекі часи на місці русалівських круч бовваніла крижана стіна, сьогодні тут утворився унікальний ландшафт.

Достеменно відомо, що найдавніша і найцікавіша Трипільська цивілізація теж залишила помітний слід на Маньківщині. А ще маємо наукове припущення тому, що саме тут жили перші землеробські племена - великі орії, яких стародавні греки іменували гіперборейцями. Краєзнавці впевнені, що саме у Русалівці у V ст. до н.е. побував давньогрецький вчений Геродот.

Милуючись унікальним ландшафтом і слухаючи дивовижні історії про цей чарівний край, ми дійшли до приміщення загальноосвітньої школи, у якій розташувався місцевий краєзнавчий музей. І хоча на сьогодні у школі навчається дуже мало діток, русалівці свято бережуть пам’ять про своє минуле. Цьому музеєві могли б позаздрити більш відомі і уславлені. Адже у ньому дбайливо зберігаються етнографічні речі, притаманні саме цьому регіонові. В українській світлиці, встановленій на подіумі великого залу,  дивовижно поєдналися речі різних епох. А у залі, присвяченому Великій Вітчизняній війні, окрім цікавих експонатів, ми побачили обеліск Слави-Вічний вогонь.

Пишаються у Русалівці і видатними українцями, що відвідували цей край. За переказами, у місцевому шинку відпочивав Тарас Шевченко. І саме у ньому він слухав кобзарський спів. А на початку минулого століття у селі жив побірник української незалежності В’ячеслав Липинський.

Буки

У дореволюційні часи, коли Буки були містечком, тут відбувалися знамениті не лише на округу, базари. Особливої популярності набула хлібна торгівля.

У 1929 році у Буках було споруджено першу в Україні сільську ГЕС. Півсотні років забезпечувала вона електричним струмом усі навколишні села. Сьогодні допитливий і витривалий турист може дійти до її залишків понад самісіньким Гірським Тікічем. А нижче за течією ми побачили залишки кам’яного млина ХІХ століття, який досить гармонійно вписався у оточуючий пейзаж.

Просуваючись донизу по лівому березі річки, несподівано для себе  ми потрапили у дивовижний світ каменю і скель. Такого дива годі було очікувати на Черкащині. Проте міфічний світ, який відкрився нашому поглядові, довів свою реальність. Над нами нависали скелі заввишки до тридцяти метрів. І кожна із них мала досить чудернацькі форми. Спочатку ми  побачили якихось незрозумілих велетнів. Згодом над нами нависли людиноподібні істоти. А на завершення декілька каменюк дивились на нас людськими обличчями.

Незабаром нам вдалося вийти до якоїсь кам’яної кринички. Досить упорядкована територія навколо неї стала запорукою того, що ми наважились скуштувати абсолютно, як нам здавалось, застояної води. Яким же було здивування, коли на смак вона виявилась кришталево чистою і дуже смачною. Утім, ці краї давно славляться не лише чистими, а й лікувальними водами, властивість яких наближена до вод Закарпаття.

Повертаючи до села, ми натрапили на рукотворні "двері", прорубані у скелях. І віддали шану в’язням Буцького концтабору для військовополонених та місцевого єврейського гетто, що тяжко трудилися, здобуваючи камінь.

У роки війни поблизу села  відбулась і досить цікава подія. Невеликий місток через Гірський Тікич несподівано для ворога захопили радянські танкісти. Їм вдалося утримувати цей об’єкт до приходу основних сил. Таким чином у районі Буків відбулася певна перестановка військових  сил. За цей подвиг одинадцяти воїнам було присвоєно звання Героя Радянського Союзу. Сьогодні на місці подвигу височіє спомин про воєнні часи – пам’ятник-танк.

Про ці та інші події з історії краю нам розповіли у місцевому краєзнавчому музеї, розташованому у Будинку культури. Цей досить новий заклад набув значної популярності не лише серед місцевої молоді. Експонати, зібрані у музеї, власноруч приносять і сьогодні місцеві умільці і мешканці Буків.

Юрпіль

Після побаченого і почутого, ми не опирались господарям, які запросили нас на юшку, зазначивши, що найкраще вона смакує у Юрпілі. Ця чудернацька назва спочатку на могла запам’ятатись, а потім забутись. Кажуть, що походить вона від слова "юр" , що означає "гора, підвищення".  І дійсно, село знаходиться у цікавому своїми рельєфами місці.

Добирались ми до Юрпіля довго і плутано. І шлях наш, як у казці, пролягав через невідомі нам села, балки, байраки та пагорби. Але юрпільські ландшафти переконали нас у правильності вибору. Маленьке тендітне село розташувалось у самому серці маньківських виднокраїв. Відомо, що серед населених пунктів, занесених на карту Гійомом де Бопланом у середині ХVІІ століття, є і цей.  Ще не так давно Юрпіль, як і Буки, славилась своєю ГЕС. Сьогодні про неї нагадують величні залишки споруди. Як справжні туристи, ми і їх використали у своїй мандрівці: найкращі фотовраження  отримали саме з конструкцій, що сягають висоти пташиного польоту. 

Тетяна Федорова

Молодь Черкащини - № 30  22.07.2009