Наприкінці липня 1941 року замкнулося кільце оточення навколо 6-ї та 12-ї Червоних армій Південно-Західного фронту. У районі Новоархангельська в оточення потрапляє біля 200 тисяч бійців. Лінія оточення 31 липня проходить через с. Легедзине. Саме тут оборону в кілька кілометрів тримали зведені в Особливу Коломийську прикордонну комендатуру залишки прикордонних застав, які більше місяця з боями відступали з Прикарпаття. За спогадами учасника цього бою, а пізніше письменника О. Фукі, прикордонники в цей день відбили 11 атак ворога, кілька разів самі піднімалися "в штикову". Під час такої останньої атаки разом з прикордонниками-кінологами на ворога кинулося 150 вівчарок – вихованців прикордонної школи собаківництва. Прикордонники тоді втратили більше двохсот осіб.
Уже після закінчення війни у 50-х роках відбулося перепоховання до братської могили останків полеглих бійців. Частина з них і досі залишається лежати в колишніх окопах чи нашвидкуруч викопаних ямах, на яких тепер розкинулися звичайні городи.
Щоб берегти пам’ять про ті часи і про ту грандіозну жертву, заради Батьківщини, співробітники заповідника старанно збирають матеріали про події Легедзинського бою і, звісно, інформацію про забуті чи приблизні місця солдатських поховань. У вересні цього року, спільно з членами Всеукраїнської громадської організації "Закінчимо війну" (керівником розкопок був керівник обласного відділу цієї організації – Олександр Назаров), було відкрите таке поховання, на якому ось уже більше сорока років садять городину. Невідомого тяжкопораненого прикордонника три дні переховували і лікували місцеві жителі, а після його смерті прикопали на межі городів. Боєць був похований без зброї, документів та медальйона. З часом, уже інші люди могилку переорали, і тільки скупі спогади залишилися серед багатьох таких напівзабутих історій про літо 41-го.
Урочисте перепоховання відбулося в День визволення України від фашистів. Курсанти-прикордонники з навчальної частини "Оршанець", військовий духовий оркестр, салютна група, жителі села та учні місцевої школи, очільники району, – це неповний перелік учасників перепоховання.
Уже 66 років як відлунала канонада тієї страшної війни... Але насправді закінчиться вона лише тоді, коли останній її убитий солдат буде належним чином похований, а не кинутий в землю, як перегній для картоплі.
Владислав Чабанюк,
директор ДІКЗ "Трипільська культура"
|