Оксана Сіра – талановита й самобутня творча особистість у черкаському мистецькому ареалі. Вона належить до тих митців, чия молодість виявляється у невтомній працездатності, а зрілість – у власному погляді на світ.

 

Народилася Оксана у 1966 році в мальовничому селі Золотоношка на Драбівщині в родині знаного митця, нині заслуженого художника України В. П. Сірого. У 1985 році закінчила Республіканську художню школу ім. Т. Г. Шевченка у Києві, далі була авторитетна школа національної форми Львівської Академії мистецтв (вчителі з фаху – С. А. Бобков, заслужений діяч мистецтв України професор Степан Коробчак та заслужений художник України С. М. Серветник).

 

З 2000 року живе у Черкасах, працює викладачем живопису художньо-технічного коледжу.

 

Четверта персональна експозиція в Черкасах стала взірцем зрослого таланту художниці, її творчого потенціалу. Семантична модель живопису мисткині світиться яскравою індивідуальністю з оригінальним акцентом.

 

Віднайти коріння роду, припасти до джерел його філософії та естетичної свідомості – пріоритетні напрямки живопису Оксани Сірої. Українська архаїка – найбільш інтригуюча тема її творчості. Художниця розробляє благодатну копалину слов’янської традиції, створюючи композиції за сюжетами язичницьких свят та міфології. Символічний сенс дії, смислове значення кольорів та лінії, використання декоративності у побудові простору поєднують твори "Лада", "Русалії", "Купайло" у єдиний змістовий комплекс. Роботи стилістично виважені, художньо довершені. Сюжетні композиції автор оздоблює орнаментом, який гармонійно вписується в ідею та структуру сюжету, авторськи трактує базові традиції орнаментального живопису.

 

На потужному генетичному зв’язку зі своїм етносом сформувався творчий стиль Оксани Сірої – стилізація, наближена до іконописного узагальнення.

 

Ознаки певної "монументалізації" художнього мислення простежуються в роботах "Трипільські майстрині", "Великодній ранок", "Розмова з деревами", і як наслідок – стриманість палітри. Художниця володіє вродженим відчуттям міри, помірності й розважливості у всьому, що надає благородної консервативності її живопису.

 

Звернення до зразків високої української поезії окреслює ще одне коло творчих зацікавлень Оксани Сірої. Вона не протокольно переповідає зміст, а творить симбіоз поетичного слова й живопису, народжений її творчою уявою. Відтак з’явились довершені мистецькі ілюстрації до творів Тараса Шевченка, Богдана-Ігоря Антонича, Ліни Костенко. Оксана живе мистецтвом і перетворює на нього все, що її оточує, залишається у пам’яті, лягає на серце.

 

Українська ментальність, спостережливість і самоспоглядання реалізувались у пейзажах художниці. Краєвиди Оксани Сірої – не натурні зарисовки і аж ніяк не фотографічні ландшафтні відбитки. Іноді вони починаються з виокремленого оком мотиву ("Весняна алея") чи лінії у природному середовищі, що народжує образ, часом – з кольорової плями, що згодом трансформується в живописний краєвид. Висловлюючи власну теорію бачення реального світу, художниця послуговується лаконічними формами краєвидів з їх стриманою кольоровою домінантою без детальної світло-тіньової проробки. Незважаючи на "камерність" формату полотен, мотиви сприймаються ваговито, значуще.

 

Елегійно звучить "львівська" тематика пейзажного доробку мисткині. Фрагментарність композиції, кутові ракурси, розкута тональність – такими засобами художньої виразності автор передає неповторну атмосферу і шарм цього справжнього міста-пам’ятника ("Церква Миколая у Львові", "Львівський мотив").

 

У характері зображуваного в будь-якому жанрі пензля художниці просвічує фольклорно-язичницька традиція, персоніфікація природних явищ, певна символічність. Українська ментальність – формула самобутності Оксани Сірої. Її творчість є виявом "фактора генетичної природи традицій та інновацій" (мистецтвознавець В. Тітаренко).